збіг, ототожнення людської суб’єктивності, сповненої віри, і суб’єкта втілення цієї віри, яким є Абсолют. Зокрема, в контексті христ. світоспоглядання істиною проголошується Христос (Ін 14.6). І.р. з’являється у формах переживання акту віри, містичного споглядання, інтуїтивного вбачання й навіть у формі парадоксу. В реліг.-філос. і богословських студіях І.р. визнається за данність, за аксіоматичне положення, яке не підлягає […]
в контексті вчення Церкви єднання ними є преподобні Мун та пані Мун. Члени Церкви вважають, що саме вони були обрані Богом на роль нових Адама і Єви після гріхопадіння останніх. У своєму шлюбі і сім’ї цьому подружжю вдалося втілити справжній ідеал Бога, а тому, як І.б. вони відкривають усім людям шлях до шлюбу, завдяки якому […]
реліг. течія в православ’ї, яка виникла в 20-40-х рр.20 ст. на основі неприйняття частиною віруючих нового політич. курсу керівництва Московської Патріархії, що стала на позиції лояльності щодо радян. влади. Генетично та ідеологічно ІПХ близькі Істинно-православній церкві. У віровченні ІПХ головний акцент робить на апокаліптич. ідеях “кінця світу”, “воцаріння антихриста” і “другому пришесті Христа”. Християн. есхатолог. […]
(ІПЦ) – секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. […]
секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. Зберігши в […]
онтологічний шар філософії історії релігії як розділу академічного релігієзнавства. Інший шар цього розділу – методологічний, якому належить функція рефлексії щодо дисциплінарного відтворення історії релігії. І.р. має дати раціональне осмислення витоків, сутності й сенсу реального процесу розвитку релігійного феномена. Розглядаючи його еволюцію в загальному соціально-історичному та культуротворчому контексті, вона покликана змістовно осягнути еволюцію власних, іманентних зв’язків […]
розділ світського релігієзнавства, який вивчає витоки і особливості розвитку атеїстичних поглядів. І.а. відображає етапи утвердження реальних поглядів людини на своє місце в світі, розвиток своїх природних здібностей і можливостей. Форми і етапи атеїстичної думки знаходяться в органічному зв”язку з розвитком наукового знання, осягненням людиною дійсного змісту релігійного вчення, її соціальними свободами. Історично першою формою атеїзму […]
релігієзнавча дисципліна, завданням якої є відтворення процесу становлення релігієзнавства як науки, формування його основних принципів і категорій, з”ясування особливостей різних течій релігієзнавчої думки тощо. І.р. сягає давніх часів, коли в Китаї, Індії, Греції почали з”являтися (переважно в богословський формі) окремі знання про релігію. Уже тоді з”являються вільнодумчі форми релігієзнавства. Богословська думка епохи середньовіччя дала плеяду […]
галузь української релігієзнавчої науки, яка вивчає особливості процесу становлення і розвитку в Україні науково-академічних і богословських досліджень релігії, її сутності й багатоманіття функціональних проявів і течій, суперечливої історії. Українське релігієзнавство сягає своїм корінням доби Київської Русі. В творах авторів того часу, зокрема в “Повісті врем”яних літ”, описано процес запровадження християнства в Руси-Україні, розкривається механізм сприйняття […]
1) реальний процес розвитку релігійних вірувань, культових дій та сакральних установлень, їх місце і роль в суспільній життєдіяльності. Формування й становлення специфічного способу практично-духовного входження людини в світ; 2) галузь знання, розділ релігієзнавства, що вивчає походження і розвиток релігії у її власних відношеннях і в загальних соціально-історичних та соціально-культурних зв’язках. Збираючи й опрацьовуючи фактичні дані […]
напрям в богослов. історіографії раннього християнства, що виник в кін.19-поч.20 ст. і ставив перед собою мету обгрунтувати історичність Ісуса Христа. І.ш. увібрала багато положень з традицій Тюбінгенської школи. Представники І.ш. виступають проти положень Міфологічн. школи. Вони зробили багато для текстологіч. розкриття джерел і визначення послідовності написання книг Нового Завіту, зокрема обгрунтування думки, що Євангеліє від […]
головний персонаж бібл. книги Ісуса Навіна. І.Н. з волі Бога був визначений помічником і наступником Мойсея. По шляху з єгипет. полону перевів євреїв через р.Іордан і завоював для них Ханаан. Колодний Анатолій
(від грецьк. christos – помазаник, месія) – згідно христ. віровчення, засновник християнства. Більшість христ. церков, окрім монофізитів, вшановують І.Х. як боголюдину. В новозавітній літературі (зокрема в Євангелії від Матфія) говориться, що дружина плотника Йосипа Марія чудово зачала від Духа Святого і, залишившись непорочною, народила у Віфлеємі Ісуса. Щоб зберегти дитя від переслідувань царем Іродом, сім’я […]
(давньоєвр. Іш Каріот – людина з Каріоту) – згідно з новозавітн. традицією, один з 12 апостолів, який зрадив Учителя за 30 срібняків. Символ зради і відступництва, який знайшов відображення в літ-рі, мистецтві, фольклорі багатьох христ. народів. Існують версії, в т.ч. катол. теолога В.Шмідта, що І.І. був улюбленим учнем Христа, діяв за його вказівкою і з […]
одна з національних , монотеїстичних релігій, поширена гол. чином серед євреїв. Формування І. починається 2 тис.р. до н.е. і визначається, зрештою, розвитком принципово нової реліг. концепції – ідеї єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію заступає створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої – формування народу Ізраїлю і його завіт […]
релігійні вірування, поширені серед євреїв на території сучасної України. Найдавн. свідч. про них сягають 1 ст. н.е. До 9-10 ст. належать згадки про єврейськ. купців, які відвідували слов’янські землі. Хоча Володимир Великий і відкинув пропозицію прийняти І., присутність його прибічн. при княжому дворі, їхній статус, рівний послам Риму та Візантії, свідчать про певний вплив І. […]
сукупність ранньохристиянських течій 1-3 ст., представники яких, засвоївши християн. віровченя, виконували також іуд. обряди: святкували суботу, здійснювали обрізання (напр. назореї, евіоніти). Проблема ставлення перших християн до іуд. закону спричинила конфлікт між різними христ. громадами. Спроба розв”язати його відбулася на 1 Єрусалим. (Апостольському) Соборі у срд. 1 ст. Полеміка з цього приводу відображена у Нов. Завіті. […]
нижчий рівень священства в Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів. Складається з чинів єпископа, священика, вчителя і диякона. А.с. було відкрите Мойсеєві тому, що давні ізраїльтяни повстали проти Бога і відмовилися від освячення й одержання Мелхіседекового священства з його обрядами. А.с. обслуговує обряди Закону та Євангелії. Згідно вчення Церкви саме це священство містить у собі […]