Переселення душ

релігійні уявлення про посмертний перехід душі від однієї істоти до іншої – людини, тварини, іноді рослини. Виникають на грунті віри в тотожність людини з тотемним предком, який оселяється в її тілі; притаманні багатьом архаїчним релігіям, орфізму, релігіям Азії. Для архаїчних релігій властиве уявлення про здатність душі покидати тіло померлого через рот або ніс і втілюватись в іншу істоту – дитину (Півд. Америка, Гренландія, Зах. Африка), дорослу людину (Зах. Африка), тварину (Півд. Африка, Мексіка, Бразилія) тощо. У Стародавній Греції вчення про Д.п. присутнє в орфізмі, де вважалось, що душа переживає тілесну смерть, а протім відроджується в людській або тваринній подобі, зрештою ж вона повинна звільнитись від страждань, що їх завдають народження та смерть, і досягти попереднього чистого стану безсмертності. Теорію Д.п. захищали також Платон і Піфагор. В релігіях Індії теорія Д.п. пов’язується з доктриною карми, загального закону, який за сукупністю добрих та поганих вчинків визначає майбутню долю людини. В індуїзмі процес Д.п. триває нескінченно, але може бути перерваний досягненням мокші (звільнення), що означає єдність індивідуальної душі (Атман) з душею абсолютною (Брахман) та дозволяє уникнути циклу нових перевтілень (сансара). Буддизм заперечує існування незмінної субстанціальної душі, стверджуючи вчення про змінність карми. Комплекс психофізичних елементів і станів змінюється щомиті. Душа та п’ять її елементів (скандга) припиняють існування, але карма померлих зберігається та перетворюється на “зародкову свідомість” (віджняна), яка є певним аспектом душі, втіленої в іншу особу. Подібних перетворень можна позбутись, досягши стану повної пасивності та зникнення будь-яких бажань та прагнень. Теорія Д.п. була запозичена каббалістами, маніхеями, несторіанами, друзами та сприйнята сучасною теософією. Бичко Богдан, Чухим Наталія