(від лат. cum clave – досл.”заперті на ключ”) – зібрання кардиналів, яке скликається відразу після смерті Папи для обрання нового. Порядок проведення К. був вироблений в 13 ст. Папою Григорієм Х. На час голосування кардинали і обслуга ізолюються від зовн. світу в Сикстинській капелі Ватикану. Двері капели відмуровуються лише після обрання Папи. Починаючи з 1389, […]
(від лат. concordo – досл. “перебуваю у згоді”) була папи Пія ІХ від 6 жовтня 1863, яка регламентувала відносини між римсько-католицькою і греко-католицькою церквами в Австрійській імперії. Не дозволялись переходи з одного обряду в інший, визначалось віросповідяння дітей в змішаних шлюбах. “К.” мала на меті організаційно зміцнити греко-католицьку церкву, але на практиці часто не виконувалася. […]
(від лат. concordatum – угода) – угода між Папою Римським і урядом певної країни, яка визначає умови діяльності катол. церкви, її права і привілеї в цій країні. В угоді, і, зокрема визначаються умови дипломатич. відносин останньої з Ватиканом, питання оподаткування, призначення єпископів, сімейно-шлюбних відносин та ін. Одним з перших був Воромський К., укладений в 1122 […]
(р.н. невід. – 1653) – український церковний і освітній діяч. Один з перших професорів Києво-Могилянської колегії. Викладав риторику, а потім філософію. В 1642-1646 – ректор колегії. Брав участь у Яському соборі православних церков, на якому виступив з критикою вчення Кальвіна. З 1648 – єпископ мстиславський. Він є автором підручника з логіки (1839-1840), який зберігся в […]
(від лат. consistorium – букв. співприсутність) – 1) церковно-адміністративний і судовий орган при правосл. єпархіальному архієреї в царській Росії. В її віданні перебували всі справи єпархії, суд над духовенством, а також над мирянами у випадках, коли йшлося про шлюб і розлучення та про богохульство; 2) в катол. церкві К.д. – нарада кард.; у протест. – […]
складена за вказівкою Папи Миколи І його оточенням в срд. 8 ст. грамота, згідно якої Римський імператор Констянтин, нібито, в 4 ст. надав папі Сильвестру І і його наступникам верховну владу над Італією і західн, провінціями Римської імперії, визнавши цим перевагу папи над іншими владиками. Достовірність “К.д.” піддав сумніву Микола Кузанський, а його недостовірність обгрунтував […]
автокефальна православна церква, якій традиційно відводиться перше місце в структурі вселенського православ’я. Утворилася в др. чверті 4ст. на базі столичної єпархії Візантійської Імперії з центром у Константинополі (Стамбул), що й обумовило провідне значення місцевого єпископа ( у православному світі він вважається “першим серед рівних”). З 451 К.п.ц. очолюється патріархом, влада якого на керівників інших автокефальних […]
собор, що відбувався з 1414 до 1418 у швейцарському м.Констанці. За рахунком, прийнятим в катол. церкві, – 16-й Вселенський. Скликаний з метою подолання “Великої схизми”. На відкритті К.с. було присутніх близько тисячі духовних осіб, імператор Сигизмунд і папа Іоан ХХІІІ (антипапа), який найважливішим питанням на соборі поставив боротьбу з єресями. Він розпочав процес Я.Гуса, який […]
документ віронавчального характеру, який затверджується на вселенських соборах. Так, на ІІ Ватиканському соборі були прийняті чотири К.ц., з яких три присвячені церк. реформам: догматич. конституція “Про Божественне откровення” (“Dei verbum”), догматич. конституція “Про св. літургію” (Sacrosanctum concilium”), догматич. конституція “Про церкву” (“Lumen gentium”). В К.ц. формулюються основні догматичні положення церкви і внесені до них зміни […]
(від англ. contest – заперечувати, виступати проти) – в релігії – священнослужитель або богослов, що відкрито висловлює свою незгоду з керівництвом церкви у певних догматичних, канонічних, соціально-етичних та ін. питаннях. Термін виник у християнстві, зокрема в катол., де в 70-х рр. 20 ст. зародився рух К. – священиків, опозиційно настроєних щодо римської курії. Філоненко Микола
церк.-політ. рух у Зах. Європі 16-17 ст. організований папством і спрямований проти Реформації з метою відновлення своїх втрачених позицій. З особливою активністю в цей час католицизм вів боротьбу проти народних єресей – анабаптистів, антитринітаріїв, міллєнаріїв та ін. К. – це контраступ зах.-європ. феодалізму в реліг. формі. Основою програми К. стали рішення Тридентського собору (1545-1563), який […]
(від лат. confirmatio – зміцнення) – 1) таїнство миропомазання в катол. церкві. На відміну від правосл., де обряд миропомазання здійснюється одночасно з хрещенням немовлят, К. проводиться єпископом в урочистій обстановці над дітьми 7-12 років у присутності їх батьків і родичів; 2) у протест. не має містичного смислу і являє собою публічний акт, що означає досягнення […]
(від лат. confessionalis – віросповіднний) – чітка (внутрішня і зовнішня) реліг. орієнтація, відданість певній конфесії. Проявляється в напрямі думок, дій, вчинків, поведінці, адекватних парадигмі, вимогам і нормам цього віросповідання, абсолютизації значущості його реліг.-моральних цінностей для долі людини, суспільства. Бабій Михайло
(від лат. confessio – визнання, сповідь) – приналежність до будь-якої Церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру К. іноді називають віросповіданням. Таке ототожнення неправомірне. В Україні, нарп., діють три самостійні православні церкви, які належать, з одного боку, до одного віросповідання, з іншого – до трьох різних конфесій (УПЦ, УАПЦ-КП та […]
(від лат. conflictus – зіткнення) – поняття, яке характеризує процес зіткнення (ідеологічного, а часом і фізичного) реліг. груп, віруючих, окремих конфесій, церков. К.р. є один із видів соціальних конфліктів, постає як форма легалізації непереборимої суперечності в сфері міжконфесійних, внутрішньоцерковних відносин. Своєрідність К.р. – в їх причинній багатоаспектності: можуть виявляти себе як наслідок економічних, соціально-політичних негараздів […]
(від лат. conformis – подібний, відповідний, згоден) – пасивне сприйняття індивідом реліг. поглядів, ціннісних орієнтацій, думок, норм поведінки, які домінують у певній реліг. групі або в суспільстві, сліпе підпорядкування реліг. авторитетам. К.р. досягається під впливом групового тиску, реліг. громадської думки. Стимулами до К.р. є: реліг. послушництво, боязнь ізоляції в реліг. громаді або ж створення своїми […]
(власне жу цзя – “школа вчених книжників”) – давноьокитайська філос. школа, потім найбільш впливова з трьох головних (К., даосизм і буддизм) реліг.-філос. течій Китаю. Заснована Конфуцієм. Філософ і педагог, К. створив етико-політич. вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Важливе місце в своїй системі Конфуцій відводив […]
(551-479 до н.е.) – давньокитайський філософ, засновник конфуціанства. Основну увагу звертав на етико-політичні, педагогічні та реліг. проблеми. В його школі викладалися мораль, мова, політика і література. Вважав себе зберігачем і тлумачем мудрості давніх міфічних керівників Яо, Шуня і Юя. Він стверджував, якщо всі будуть дотримуватися морально-етичних принципів, на землі буде мир і спокій. За вченням […]