(грецьк. ikonomia – збереження, бережливість) – термін канонічного права, який означає теологічно мотивоване відхилення від тих чи інших церковних норм і правил, при якому вони зберігаються, але в дещо зміненому значенні. В сучасному богослов’ї є виправданням перегляду застарілих або утруднюючих богослужбову практику канонів. Напр., у православ’ї в останні роки пом’якшені вимоги до посту, віруючим зарубіжних […]
зображення Ісуса Христа, Богородиці та інших образів Старого й Нового Завітів, персонажів церковної історії (зокр. мучеників, віднесених Церквою до лику святих) за допомогою розчинених фарб (енкаустика, яєшна темпера, олія, акрилик тощо) на дошці, полотні, металі. І. виникло наприкінці 1 ст. н.е.; церковна історія приписує найраніші ікони пензлеві євангеліста Луки. З 3 ст. згадки про ікони […]
(від грецьк. eikon – ікона i stasis – місце стояння) – спец. стіна, що відділяє вівтар від основної частини православн. храму. Ікони на І. розташовані згідно з церк. ієрархією та містять зображення Христа, Богородиці, ангелів, апостолів, пророків, святих. В І. – троє дверей: центральні – (“царські врата”) та двоє бокових (дияконських). Виготовлення та оздоблення І. […]
(? – бл. 1053) – оригінальний український мислитель 11 ст., один з Ярославових книжників, поставлений “в святей Софье” року 1051 митрополитом. Започаткував теолог. і філос. засади Християнства Київського. Серцевиною теоретичної спадщини І.К. є православний неортодоксальний теїзм, в якому онтологічні уявлення богослова й філософа склалися на перетині візантійської і київської традицій. І.К., виходячи за межі християнського […]
свято правосл. церкви, яке відзначається 2 серпня на честь старозавітного пророка Іллі, одного із христ. святих. Ілля користувався великою повагю, оскільки, згідно христ. джерел, був грізним пророком, викривачем неправди й несправедливості, розпоряджався, як помічник Бога, громом і блискавками, дощем і зливою, міг дати людям дощ, урожай, життя або, навпаки, наслати засуху, голод, смерть. У слов’янській […]
(“десне братство”) – одна з течій єговістського напрямку, заснована в 40 рр. 19 ст. на Уралі штабс-капітаном царської армії М.Ільїним. За його тлумаченням, найвищою істотою є одноособовий Бог-Отець, Єгова, а не св.Трійця. Ісус Христос, син божий, очолить 144 тис. вірних йому прибічність і у вирішальній битві з силами зла, очолюваними Люципером (Сатаною), здобуде перемогу, після […]
реліг. рух, що зародився в рос. правосл. монастирях на Афоні (Греція) у 1910-1912 на чолі з отцем Антонієм (А.Булатовичем). Має теїстичний характер. І. заявляли, що душа людини через свою гріховну природу не може вступати в близькі стосунки з Богом, і люди можуть славити в молитвах не самого Бога, а лише його ім’я. І. намагались довести […]
(від араб. амма – стояти попереду) – духовний керівник, голова мусульманської громади. У суннітів і шиїтів так називають людину, що керує молитвою в мечеті. В окремій мечеті функції І. може виконувати одна й та сама людина, але І. не є ні саном, ні професією. Для того, щоб бути І., досить мати елементарну теологічну освіту та […]
інститут верхоного керівництва мусульманською релігійною громадою, в якому співпадають влада світська і влада духовна. Різне розуміння природи І. та ролі імама – головне у поділі мусульман на суннітів і шиїтів. Шиїтські теологи виробили релігійно-філософську доктрину, в якій І. постає як найважливіша космічна сила, еманація божого світу; тільки під керівництвом носія цієї сили – законного імама […]
(день ангела) – звичай у християн (правосл. і катол.) відзначати як особисте свято день пам’яті однойменного святого. Сапіга Василь
(від лат. initiare – посвячувати, вводити в культові таїнства) – вікові (або статевовікові) обряди посвячення. Мета І. – передати загальноплем’яні норми життя поколінню, що досягло соц. повноліття. Спільна риса І. у різних народів – ритуал. ізоляція кандидатів на посвячення на певний термін, що супроводжувалася св. церемоніями, частину яких складали моральні й фізичні випробування, інколи вельми […]
(від лат. “Index librorum prohibitorum”) – список творів, читання яких заборонялося віруючим під загрозою їхнього відлучення від церкви, видавався Апостольською столицею в 1559-1965. В “І.з.к.” включалися тисячі назв, серед яких були твори видатних мислителів, вчених, письменників (напр. “Монархія” Данте, “Декамерон” Боккаччо, книги О.Бальзака, Ж.П.Сартра, твори Абеляра, Екхарта, Канта, Спінози і багатьох ін.). З 1966 видання […]
(від лат. individuum – неподільне, особистість) – органічна риса релігійності віруючої особи. Індивідуалізм – це принцип поведінки й ідеології, який привчає людину прагнути одержати вигоди за чужий рахунок, нехтуючи при цьому інтересами інших людей, суспільством загалом. І.р. зводить сенс життя людини до сугубо особистого спасіння. Нормою поведінки він оголошує принцип: кожний за себе, один Бог […]
поширена в сучасній Індії релігія, що є результатом загальноіндійського історич. і етніч. синтезу. І. в класичному розумінні сформувався в срд. І тисячол. н.е. внаслідок еволюції і злиття ведич. і брахман. традицій. В основу віровчення І. покладено реліг. і філос. ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в І. є найбільш поширені і […]
(від лат. indulgentia – милість) – папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яке видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою. І. обгрунтовуються богословами тим, що катол. церква володіє запасом (скарбницею) добрих справ, зроблених Христом, Дівою Марією та святими, якими можна покрити гріхи людей. Вимога припинення торгівлі […]
(від лат. inquisitio – розшук) – трибунал катол. церкви, створений в 13 ст. для боротьбу з єрессю. Діяв майже у всіх катол. країнах протягом століть. Для І. були характерні: таємне слідство, застосування тортур, конфіскація майна засуджених, поширення засудження на родичів і нащадків до третього покоління включно. Всі ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. […]
досл. “ті, що сповідують іншу віру”. І. – термін, який часто вживався в документах Російської Православної церкви (РПЦ) і державних органів царської Росії стосовно віруючих – прихильників інших конфесій, віросповідань. В релігієзнавстві – вживається в контексті історичних документів діяльності РПЦ і державних органів дореволюційної Росії. Бабій Михайло