система політеїстичних вірувань і культів рабовласницького сусп. з елементами релігійних уявлень епохи родового ладу римської громади. Д.р. значною мірою відображена у римській міфології, яка в свою чергу зазнала величезного впливу грецької. З утворенням класів і держави боги Д.р. (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов’язаними з певною територією. Найвищим серед держ. богів, що уособлював […]
вірування і культи слов’янських племен, що мешкали в основному в межах сучасної України, та політеїстичні вірування формованого українського етносу. Праісторією Д.р. є так зване поганське язичництво (від лат. pagus – село), яке виводить свої витоки ще з глибин індоєвропейської культури і в східнослов’янській та ранньоукраїнській міфології представлене образами добрих і злих духів – упирів, берегинь, […]
1. Сонячний бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, має прозору назву: даждь – “дай” і бог – близьке до “багатство”, тобто дослівно Даждьбог – податель добра, багатства. У філос. розумінні Дажбог – датель буття, тобто духа і матерії, які є близнюками. Хоча Дажбог цілком пов’язаний з небом, сонцем, як син Сварога він також є і […]
(тибетськ., досл. – “монах-море”) – такий титул з 1391 має глава Ламаїстської церкви в Тибеті. До приєднання в 1951 Тибету до Китаю він водночас був і теократич. Правителем тибетців і вшановувався як “живий бог” (бодхисатва). Влада Д.-Л. не є успадкованою і не може бути такою, оскільки він пов’язаний обітнецею безшлюбності. Д.-Л., згідно вчення ламаїзму, не […]
(кит. дао цзя – школа дао) – одна з основних (поряд з конфуціанством) реліг.-філософ. течій Китаю. Виник у 2-ій пол. 1 тис. до н.е. Після проникнення в Китай буддизму разом з ним Д. і конфуціанство склали сан цзяо (“три релігії”). Згідно з традицією, засновником Д. вважається Лао-цзи, але найважливішим його представником був Чжуан-цзи. Д. в […]
(араб. – територія ісламу) – узагальнююче визначення всієї сукупності мусульманських країн, що перебувають під владою мусульманських правителів, життя в яких повністю регулюється шаріатом. Лубський Володимир
згідно Святого Письма, це ті дарунки (таланти, здатності), які може отримати людина від Святого Духа. За Біблією, такі дари отримали учні Ісуса Христа у давньоєвр. свято П`ятидесятниці. Вчення про Д.С.Д. становить основу догматики п`ятидесятників. Посилаючись на Перше послання апостола Павла до Корінфян (1 Кор 12,7 – 10), богослови виділяють дев`ять таких дарів (харизмів): слово мудрості, […]
невеликий ковчег, виготовлений із срібла чи золота у вигляді часовеньки з дверцятами і хрестом зверху. Всередині Д. знаходиться ящичок для Тіла з Кров`ю Христовою, малий потир (чаша для перетворення вина в істинну Кров Христову), лжиця (невеличка ложка з хрестом на кінці, яка використовується для піднесення Причастя із чаші мирянам), посудина для вина, губка для витирання […]
в правосл. і катол. церкві особлива посудина, виготовлена як, правило, у формі церковної будівлі. Всередині знаходиться гробниця, в якій зберігаються приготовлені спеціальним способом кусочки хліба, що використовуються для причащання тяжко хворих і вмираючих людей.БоВ
1) назва факультету (відділення) монастирського університету в тібетському, монгольському і калмицькому буддизмі (ламаїзмі); 2) назва монастиря в бурятському ламаїзмі.БоВ
12 найважливіших після Пасхи православних свят. 8 з них установлено на честь християнського Бога ( а по суті – переважно його другої іпостасі) і мають такі повні церковні назви: Різдво Христове, Хрещення Господнє, Стрітення Господнє, Вхід Господній в Єрусалим, Вознесіння Господнє, П’ятидесятниця, або День святої Трійці, Преображення Господнє і Воздвиження хреста Господнього. 4 Д.с. належать […]
вчення про існування взаємно незалежних богословських і філософських істин щодо одних і тих же проблем. Виникло в середньовіччя, коли релігія підпорядкувала собі, поряд з іншими формами суспільної свідомості, філософію й науку. Джереле Д.і.т. беруть початок у філософії Ібн-Рошда, який вважав, що істинне з точки зору теології може бути хибним з точки зору науки. Завершеного вигляду […]
синкретизм двох вір, форма компромісу вірувань та обрядової практики взаємодіючих релігій. Явище, відоме багатьом народам, зокр. єгиптянам, германцям, римлянам; в Україні-Русі термін “Д.” вперше вжитий Феодосієм Печерським (11 ст.) для характеристики взаємин двох релігійних традицій – візантійської і київської, християнської і язичницької в ході запровадження нової віри в княжій Русі. Відомі численні прояви раннього українського […]
(від лат. deis – Бог) – реліг.-філософ. вчення згідно якого Бог, будучи безособистісною першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. Д. виник в ХVІІ ст. в Англії (Г.Чербері). Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не утримують істини, грунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. […]
1) ікона, на якій зображені Ісус Христос в архієрейському одязі, праворуч від нього – Божа Мати, ліворуч – Іоан Предтеча. Д. розміщується над іконою “Таємна вечеря” у третьому ярусі іконостаса; 2) три окремі ікони із зображенням Ісуса Христа, Матері Божої та Іоана Предтечі; 3) весь ряд, в якому розміщений Д., а інколи й багатоярусний іконостас […]
(від лат. decanus – десятник) – священнослужитель, що обіймає посади: керівника кількох приходів у катол. та англік. церквах, старшого кардинала-єпископа, помічника аббата (настоятеля) монастиря та ін. У греко-католицькій церкві виконує переважно функції, аналогічні благочинному в православ’ї (попечителя ряду громад, керівника церковної округи). Мигович Іван