Соціологія релігії

складова частина релігієзнавства, специфічна галузь соціологічного знання. Предметне поле С.р. охоплює сукупність проблем, базовими серед яких є релігія, суспільство, людина в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Має два рівні осмислення проблем: загальносоціологічний і емпіричний. Загальносоціологічний рівень С.р. – теоретичне осмислення проблем природи релігії, її соціальної сутності, детермінованості, генезису, структури релігійного комплексу, взаємодії її елементів; експлікації релігії як суспільно-функціонуючого феномена через рефлексію її функцій, ролі, місця в суспільній системі, зокрема взаємозв’язку релігії і структрних компонентів соціуму; дослідження форм інституалізації, типів релігійних організацій, їхньої функціональності й ролі, релігійних діяльності й відносин, в т.ч. міжконфесійних, внутрішньоцерковних. Емпіричний рівень С.р. – це осмислення проблем релігії методом конкретно-соціологічних досліджень через систему операційно інтерпретованих понять і емпіричних узагальнень як на мікрорівні (віруючі, релігійні групи), так і макрорівні (суспільство, певні географічні регіони, конфесії і т.ін.). С.р. має свою систему категорій і понять, свою методику теоретичних і конкретно-соціологічних досліджень, спеціальний інструментарій. Вона тісно пов’язана з іншими галузями релігієзнавства: філософією, історією, психологією, феменологією релігії, з ін. галузями соціології, права. Перші спроби соціологічної рефлексії релігії в контексті її взаємозв’язку з соціумом мали місце ще в єпоху Відродження. С.р. генетично пов’язана з розвитком соціальної філософії, загальної соціології, з різними філософськими течіями, зокрема, з традицією Г.В.Ф.Гегеля, Ф.Шлейєрмахера, французьких енциклопедистів. Як галузь релігієзнавства С.р. конституювалась у кінці 19 – на поч. 20 ст. Її засновниками вважають М.Вебера і Е.Дюркгейма. Значний вклад у розвиток С.р. внесли К.Маркс, Б.Малиновський, Е.Трельч, І.Вах, Г.Керер, Р.Белл, П.Бергер, Р.Мертон та ін. С.р. розвивалась також на базі наукових досліджень релігії практиків церкви, окремих теологів. Як і раніше в С.р. існують різні напрями (академічний, конфесійноорієнтований), школи, розмаїття методологічних підходів щодо експлікації релігії як суспільного феномена. Бабій Михайло Свобода релігії – поняття, яке характеризує правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного реліг. самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування реліг. організацій та їхніх інститутів. С.р. – один з основних структурних компонентів свободи совісті. С.р. розкриває свою сутність через поняття “свобода віросповідань” і “свобода церкви”. Свобода віросповідань – постає як гарантоване законом право індивіда вільно, без зовнішнього примусу вибирати, сповідувати будь-яку релігію, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати дії, вчинки у відповідності з своєю реліг. орієнтацією. Свобода віросповіданнь – це рівність віруючих усіх конфесій перед законом – в правах і обов’язках, відсутність будь-якої дискримінації за віросповідним принципом. Свобода церкви – законодавчо закріплене і гарантоване державою право на вільну безборонну діяльність церкви (ін. типів реліг. організацій) в межах її функціонального призначення, організаційно-управлінських потреб. Свобода церкви – поняття, яке характеризує ступінь автономності, незалежності культової і позакультової діяльності, організаційно-структурної побудови, управління церкви (ін. релігійних організацій) від державних, суспільно-політичних чинників. Бабій Михайло.