форма виховного впливу на особистість, покликанням якої є формування поглядів на релігію як найвищу духовну цінність, що є єдиним визначальним фактором не лише суспільного і культурного процесу, а й життєдіяльності особи. Р.в. завжди характеризує певна конфесійна зорієнтованість, світоглядна упередженість щодо арелігійних форм свідомості, вплив переважно на емоційну сферу духовності людини, догматичність. Р.в. займаються як окремі […]
це така духовно-культурна цілісність, в якій здійснюється органічне поєднання мистецтва і релігії. В процесі історичного розвитку духовної культури формувалося різне взаємовідношення між мистецтвом і релігією. Р.м. відіграє своєрідну роль в процесі функціонування кожної з конфесій. У вузькому розумінні Р.м. є культовим мистецтвом, підпорядкованим церковним канонам і меті. В широкому розумінні релігійним є мистецтво, яке виражає […]
особливий містичний акт, який, на відміну від будь-якого досвідного пізнання є очевидним сам собою і з позиції суб’єкта, який переживає цей акт, не потребує ніякого обгрунтування. В світлі християн. світоспоглядання Р.д. часто трактується як безпосереднє переживання людиною Бога і як засіб удостовірення його буття. Є дві точки зору на витоки, основу Р.д. Згідно з першою, […]
спосіб об’явлення священного, місце єднання з потойбічним світом, яке стає сакральним у зв’язку з появою тут духів чи богів. Сюди ж відносяться місця природнього чи соціального значення для суспільства: джерела, дерева, скелі, гори. В релігійній уяві гори посідали особливе значення, оскільки розглядались як шлях до небесного царства. В деяких релігіях Р.п. сприймається як місце регулярного […]
замкнутий проміжок часу з поділом на періоди (місяці, тижні, дні), визначені, згідно релігійних приписів, святами, обрядами, постами, днями вшанування святих з внутрішнім духовним центром (напр., свято Пасхи); сформувався на основі релігійного досвіду, звичаїв, норм суспільного життя певного народу. Р.р. характеризується ритмічністю, послідовністю в чергуванні свят і буднів, праці й відпочинку, періоду постів і утримань з […]
час відправлення релігійного культу. Виявляє себе через коло сакрального року та його головні пункти. (На відміну від “профанного”, мирського – час сакральних дій, за посередництвом яких відбувається спілкування з іншим, потойбічним світом). Важливе місце також посідає релігійний календар, оскільки з ним пов’язані критичні моменти в житті суспільства. В давніх релігіях особливого значення набули мисливські та […]
взаємопов’язаний і взаємозумовлений процес відновлення релігійного і національного життя у різних його проявах і формах. Зв’язок конфесійних і етнічних елементів властивий багатьом народам, у т. ч. й українському. Роль релігії, церкви у розвитку етнонаціональних процесів в Україні у різні історичні періоди була неоднаковою: національно орієнтовані релігійні організації, духовенство, віруючі сприяли становленню, розвитку та збереженню українського […]
духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Витоки релігії знаходять відмінне витлумачення в дослідників різних світоглядних орієнтацій. Для матеріалістів вона є продуктом фантазії, що виник із прагнення людини з”ясувати ті зовнішні […]
особливе надцерковне ідеологічне утворення, покликанням якого є вираження в знятій і загальній формі багатоманіття конфесійної релігійності народів тієї чи іншої країни, релігійності як невід”ємного устою їх життя. В США Г.р. називають ще публічною релігією нації, “національною релігією” Республіки, “спільною вірою” всіх американців тому, що вони є “нацією з церквою в душі”. Г.р. не відміняє і […]
система релігійно-міфологічних уявлень, вірувань і культів іраномовних племен (аорси, сіраки, язичи, роксолани, алани), які у 2 ст. до н.е. підкорили скіфів і багато в чому успадкували їхні релігійні традиції. Тому Р.с. мало чим відрізнялася від скіфської. Панівними у сарматів були культи Сонця, Вогню, Великої Богині – Матері Астарти – покровительки коней та бога війни, уособленням […]
система релігійно-міфологічних уявлень, вірувань і культів племен північноіранської мовної групи, що в 7-2 ст. до н.е. населяли територію Північного Причорномор’я. Поєднувала в собі елементи звіриного стилю з антроморфною міфологемою, вірування трипільців, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології. Претендувала на роль національно-державної релігії з загальнодержавним пантеоном вищих богів, очолюваним скіфською трійцею – Табіті, Папай […]
(від лат. religuiae – рештки) – 1) вшанування предметів, пов’язаних із життям Христа, Будди, Мухаммеда, святих. Розвинутий у католицизмі, буддизмі. Храми і монастирі, що мають Р., перетворюються на місця паломництва віруючих. 2) Р. – предмети, які дорогі людям як згадка про минуле. Бувають Р. історичні, сімейні, особисті. Терещенко Юрій
відгалуження кальвінізму континентально-європейського походження, виникли в Швейцарії в період Реформації. Перший символ віри викладено в “Міркуваннях про істинну і неістинну віру” У.Цвінглі (1525), теологія і принципи церковн. устрою розроблені Ж.Кальвіном (“Настанова в християнській вірі”, 1536; “Церковні постанови”, 1541). Дотримуються загальпротестант. вчення; догмат про абсол. передвизначення поділяє частина церков. Будова пресвітеріанська: приходи району становлять пресвітерії, які […]
(від лат. reformatio – перетворення, виправлення) – націон.-визвольн. та сусп.-політ. рух у Європі 16-17 ст., який знаменував перехід від Середньовіччя у Новий час, від феод. до бурж. ладу. Відбувався під реліг. гаслами, був спрямований проти катол. і правосл. (в східно-слов’ян. землях) церков. Завдяки Р. утворюються націон. церкви, виникає протестантизм. Підготовлена єресями 12-14 ст., ідеями Дж.Вікліфа, […]
приміщення в христ. культових помешканнях, де зберігається верхній церковний облаштунок священнослужителів. У храмі Р. знаходиться біля вівтаря, а в монастирях – у невеликій окремій прибудові. Любчик Володимир
одна із традиційних християнських церков. Офіційно існує від установлення її ієрархії в 14 ст. Однак перша римо-католицька дієцезія латинського обряду на території України була заснована у 13 ст. в Луцьку, об’єднана з Володимиро-Волинською дієцезією у 1427. У 1321, який вважається роком заснування Київської дієцезії папою Іоаном ХХІІ першим єпископом латинського обряду Києва призначено Стефана. 13 […]